Суддям Вищого спеціалізованого суду Конституція України не потрібна

ВССУ 01Ми всі давно чекали цього зізнання від суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, але такої відвертої зневаги до Конституції України не очікували. Але промовити це, сидячи на місці, де відправляється правосуддя, вголос  та з посмішкою – це вже ганьба.

Щоб зрозуміти цей момент істини – трохи передісторії. У 2008 році двадцятидворічна дівчина Анна Савенкова, яка жила самостійно, працюючи продавцем в спортивному  магазині, познайомилася з Валерієм Джамбієвим. Валера був дуже добрий до Анни, витрачав на неї гроші, дарував щедрі подарунки, запропонував руку і серце. Звідки Валера брав гроші, Анні було невідомо, та хіба дівчина в її віці замислювалася про такі речі?! Згодом Валера оселився в квартирі Анни і переніс до неї власні речі. Але жити разом не судилося. В сумці, яку приніс Джамбієв, виявилися речі схожі на наркотики. В середу, 29 квітня 2009 року, Анна зателефонувала Валері та почала вимагати пояснень. Той спокійно погодився пояснити все що завгодно, але не по телефону, а на вулиці.  Аня вийшла на зупинку, де її чекав Валера. Він дав їй пачку сигарет, які вона просила купити і відійшов начебто поговорити, бо хтось йому зателефонував, сів в маршрутку і поїхав. А що ж Аня? На неї накинулися перевдягнені міліціонери, заарештували, побили  і повезли до райвідділку. У підсумку – обвинувачення у розповсюдженні наркотиків в особливо великих розмірах. До речі, не зважаючи на вказані обставини, Джамбієва ніколи не називали співучасником цього злочину, він зник і ніхто про нього не згадував, наче й не було. Лише через певний час Валерія Джамбієва посадять за контрабанду наркотиків, а згодом на лаві підсудних опиняться й міліціонери, які попалися на продажу конфіскованих наркотиків…  Але всі вони відмовляються давати свідчення в суді з приводу затримання Анни Савенкової і кажуть, що не причетні до передачі наркотиків і затримання.

Здавалося б невинуватість Анни очевидна – навіть суд першої інстанції не втримався і визнав дії міліонерів незаконними, так само як і обшук, і вилучення наркотиків. Але суддя Трусова  Дарницького районного суду визнала Аню винною у скоєнні злочині та приговорила її до восьми з половиною років позбавлення волі. У вироку зазначалося, що при відсутності законних, належних і допустимих доказів у справі, суд не має сумнівів, що Анна – справжній наркодилер і дуже небезпечна для суспільства.

Саме так в  Україні робиться статистика розкриття злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків: справжні наркодилери відчувають себе безпечно, бо годують міліцію, а міліціонери разом з наркодилерами підставляють невинних і отримують нагороди за хорошу роботу і великі пенсії. Чи не тому в Україні рівень наркотрафіку і кількість наркоманів зашкалює?!!!

Апеляційний суд дещо змінив у формулюваннях, але в цілому залишив вирок без змін. Так і залишилися за межами вироку питання, для чого міліціонери цілий тиждень незаконно тримали Аню під вартою, катували, фальшували протоколи обшуку, надали адвоката, який умовляв Аню писати явку з повинною і про Валеру не згадувати. Але наше правосуддя зав’язує свої очі лише для того, щоб не бачити очі невинно засуджених…

Вся надія на касаційну інстанцію – Вищий спеціалізований суд України,  який замінив Верховний суд на стадії розгляду касаційних скарг. Суддям віддали приміщення, забезпечили авто та санаторним лікуванням. Але вони так захопилися власними потребами, що навіть забули про присягу і сумління.  А їм варто б було пригадати, що відповідно до закону: «Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України….». Український  суддя складає присягу наступного змісту: «Я… вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади». Отже, начебто суддя має дбати, щоб всі бачили, як він підкорюється закону і сумлінно виконує вимоги Конституції.

А от вам справжня ситуація, що відбулася 14.03.2013 року в Вищому спеціалізованому суді України на слуханні справи Анни Савенкової. У призначений час, судді на чолі з головуючим суддею Лагнюком Миколою Михайловичем вийшли і зайняли свої місця. Отже, почався суд, М.М. Лагнюк перевірив повноваження адвоката Миколи Ореховського, який був допущений до справи. Але тут виявилося, що в суді присутній захисник від правозахисної громадської організації Денис  Ципін, якого всеукраїнська громадська організація «Об’єднання Богдана Хмельницького»  у своєму клопотанні просила  допустити в якості захисника Анни Савенкової. Ще у 2000 році судді Конституційного суду України записали в рішенні Конституційного суду України № 13-рп/2000 від 16.11.2000 року (справа про право вільного вибору захисника), що захисником може бути адвокат,а також  фахівець в галузі права і представник громадської організації. Час від часу судді різних інстанцій все ж таки підкорювалися Конституції та допускали захисників від правозахисної організації у відповідності до старого КПК. Інколи відмовляли, але завжди соромилися своїх не законних рішень і всіляко виправдовувалися. Але суддям вищого суду  нема чого соромитися, вони всього досягли і нічого не бояться, і ніхто їм не указ. Певно, саме тому суддя М.М. Лагнюк відмовив у допуску до участі в справі  захисника, який не є адвокатом, а на зауваження адвоката Ореховського про те, що Конституція України дозволяє допускати захисників від правозахисної організації, дослівно відповів: «Залиште собі конституцію, у нас кодекс».

Тепер про головне. Суддя Микола Лагнюк має розібратися, хто винний і не винний у справі Савенкової Анни. Для цього потрібний розум, досвід, професіоналізм і сумління, але добра половина цих цінних якостей у судді, схоже, відсутня. Він забув присягу і не пам’ятає, що його обов’язок «чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді». Якщо суддя дозволяє собі «вчиняти дії, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади» привселюдно, яке він може постановити законне і справедливе рішення?! Звісно, що ця справа законно не вирішиться. На що сподіватися Анні, якщо скрізь «перевертні» в погонах і мантіях?

Постає питання, чи то Анні так не щастить з правосуддям, чи це загальна, звичайна ситуація в країні? На наш погляд відповідь очевидна: суддя, який відчуває себе настільки безкарним, що висловлює зневагу до основного закону України, не може за будь-яких умов сумлінно і гідно представляти судову гілку української влади, не може судити, не може промовляти «ім’ям України». Ще два судді, що були присутні, не зробили головуючому зауваження, а це означає, що вони його підтримували. Отже, якого правосуддя чекати від суддів, які зневажають Конституцію України?

Наступний суд відбудеться 28 березня 2013 року, і він стане останнім для Анни. Звісно, через роки, коли суддя Лагнюк вийде на пенсію, Європейський суд визнає, що судді всіх трьох інстанцій порушили право громадянки Савенкової Анни на справедливий суд. Потім можливо вирок відмінять, Анну виправдають, але все одно молоді роки її життя пройдуть в казематах зовсім непрозорої пенітенціарної системи України, де квітне рабська праця, антисанітарія, повальна корупція і зневага до життя і гідності засуджених. Допоможіть Анні, допоможіть Україні! Ваша присутність в суді, ваші щирі висловлювання на адресу кривдників Конституції, ваша увага до долі ще дуже молодої дівчини можуть поставити суддів на місце,  замислитися над своїми прямими обов’язками і почати з повагою ставитися не тільки до Конституції і законів України, а й до людей, долі яких вони вирішують!

Правозахисник Денис Ципін

  • лариса

    Этим судьям давно не нужны ни Конституция, ни доказательства по-делу, ни экспертизы. Они пренебрегают всеми законами, чувствуя свою полную безнаказанность. Например Апелляционный суд Крыма, выступая судом первой инстанции, состряпал обвинительный вердикт против моего сына Вячеслава, опираясь только на свою ложь. Свидетель, подтверждающая алиби Вячеслава, не допущена к даче показаний.
    Вывод суда о времени совершения преступления 20.08.09г. в 3 час.
    ночи, противоречит заключению эксперта. Согласно которому смерть девушки
    наступила между 23час.30мин. 19.08.09г. и 1час.30мин. 20.08.09г.

    В эксперизе указано, невозможно установить, кому принадлежат два волоска с накидки убитой.
    А суд установил — Вячеславу.

    Суд в приговоре пишет, что компьютерная экспертиза подтверждает, что
    фотоаппарат принадлежит убитой. Чем?. Тем, что на всех файлах, в том числе и удаленных,
    содержатся снимки Вячеслава и его друзей.

    Три года мы боремся с системой. Это вязкое, непроходимое болото. Кто ответит за злодеяние, искалеченную судьбу? Чаще всего ментам и судьям все сходит с рук. Их деяния крышует прокуратура. Чрезвычайная и полномочная тройка, с круговой порукой.