Коллективное обращение жен осужденных из Никопольского района к правозащитнику Богдану Хмельницкому

0

В «Объединение Богдана Хмельницкого» поступило обращение к лидеру организации с просьбой о помощи от лица жен осужденных селян Никопольского района Днепропетровской области. Письмо заканчивается фразой «не откажите нам, ради Бога!».
После получения этого письма Богдан Хмельницкий связался с родственниками осужденных и обсудил с ними механизмы борьбы за восстановление справедливости по представленной проблеме.
Редакция сайта ОБХ публикует Обращение полностью, чтобы предать огласке те вопиющие свидетельства о коррупционной деятельности органов милиции, с которыми столкнулись жители села Покровское.


Голові Правління Всеукраїнської громадської організації «Об’єднання Богдана Хмельницького»

Хмельницькому Б.С.

Україна, місто Київ, вулиця Передславинська, будинок 43/2

КОЛЕКТИВНЕ ЗВЕРНЕННЯ
дружин засуджених:
Поган Людмили Вікторівни, вул. Кірова, 165, с. Покровське, Нікопольський район, Дніпропетровська область, 53273
Білик Яни Сергіївни, вул. Леніна, 144, с. Покровське, Нікопольський район, Дніпропетровська область, 53273
Коваленко Ніни Давидівни, вул. Кірова, 147, с. Покровське, Нікопольський район, Дніпропетровська область, 53273

Шановний Богдане Станіславовичу!

Ми, вимушені звернутися до Вас зі своєю бідою, яка спіткала нас, простих людей-селян, які стали заручниками помсти правоохоронних органів – слідчих СВ Нікопольського МУ по обслуговуванню м. Нікополь та Нікопольського району, за те, що не заплатили їм гроші. Ми самі звичайні люди із села і у нас немає впливових знайомих, які допомогли б нам, тому ми звертаємось до Вас з останньою надією, може Ви щось зможете нам порадити: як діяти далі, куди і до кого звертатися, щоб встановити справедливість.
22.01.2009р. наші чоловіки: Поган Іван Іванович (09.06.1988р.н.), Білик Олександр Сергійович (12.11.1981р.н.), Коваленко Андрій Олександрович (27.11.1984р.н.) та їхній знайомий Чернобук Іван В’ячеславович (19.10.1987р.н.) приймали участь у вуличній бійці в нашому селі Покровське з нашими односельцями. В ході бійки всі отримали незначні синці та ссадини, окрім одного постраждалого – Стешенка О.І., який отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості у виді перелому верхньої челюсті.
Потерпілий Стешенко О.І. звернувся за допомогою до свого родича по лінії дружини (Личко Наталії) – Матюшенка Володимира Олександровича, який працює начальником слідчого відділу Нікопольського МВ УМВСУ.
Матюшенко В.О., хоча й працює в м. Нікополі, однак є односельцем засуджених. Проживаючи в одному селі Матюшенко В.О. добре знає самих засуджених та наші сім’ї, які є порядними та маючи присадибні ділянки, ведуть овочівництво, щоб виживати в селі в наші кризові часи. Отже, знаючи, що засуджені займаються торгівлею сільськогосподарської продукції, слідчі не могли втрати свого шансу «нажитися», почали вимагати гроші, інакше погрожували, що посадять «по повній та надовго», а за що – вони знайдуть. Вимагали: кодова назва — 50 літрів, що дорівнює 50 тис. грн. Однак, наші чоловіки відмовились платити гроші слідчим: за що??? Так і з’явилась у справі стаття 289 ч. 2 КК України, яка є повністю сфабрикованою слідчими.
Матюшенко В.О. та його підлеглі: Софієнко А., Супрунюк В.В., Сидорчук С.В. не бажали зупинятися. Так, все наше село Покровське знає, що ті, хто є насправді винуватцями тієї бійки – відкупилися, а невинні «сидять», бо не заплатили слідчим.
Так, в матеріалах справи (л.с. 25 Т. І) міститься рапорт ст. оперуповноваженого СКР Нікопольського МВ ГУМВС Софїєнка А., про те що гр. Печений П.П. незаконно заволодів автомобілем Личка О.О. Однак, Печений П.П., на причетність якого до скоєння злочинів вказали і потерпілі і свідки, не викликався жодного разу ні на досудове слідство, ні на судове.
Всі потерпілі розповідали нам, що слідчі заборонили їм при допитах згадувати прізвище Печеного П.П., а спирати все на наших чоловіків. Звідкіля у Печеного П.П. такі привілеї – здогадайтесь. Виходить, що за 30 тис. грн. можна спокійнісінько вийти сухим із води.
Так само незрозумілим для нас є те, як могли уникнути покарання: Овчар Юрій, Шевченко Володимир (на прізвисько — Ашот), Пілюгін Євгеній. Всі ці люди мають пряме відношення до вчинених злочинів, бо на них вказали потерпілі, однак чомусь ні на досудовому слідстві ні в суді вони допитані не були. ЧОМУ??? Мабуть тому, що «дружать» з нашими слідчими.
11.07.2009р. після додаткової перевірки старшим слідчим СВ Нікопольського МУ по обслуговуванню м. Нікополь та Нікопольського району Супрунюком В.В. за фактом була порушена кримінальна справа по ст. 122 ч. 1 та ст. 289 ч. 3 Кримінального Кодексу України. До цього у порушенні кримінальної справи було відмовлено постановою від 31.01.2009р. за відсутністю складу злочину, у відмовному матеріалі містяться первинні пояснення всіх свідків у даній справі (ЖРЗПЗ № 441 від 22.01.2009р.).
На початку липня 2009р., до моменту порушення даної кримінальної справи, чи то в якості свідків, чи то в якості підозрюваних (ніхто зі слідчих нічого не пояснював), наших чоловіків неодноразово викликали на допит до міліції. В ході допиту ними були надані пояснення по суті, в яких вони зазначали про свою непричетність до злочину, передбаченого ст. 289 ч. 3 Кримінального Кодексу України.
Крім того, наших чоловіків неодноразово оголошували в розшук. Такі дії співробітників міліції вважаємо неправомірними з огляду на наступне. Стаття 138 КПК України передбачає, що коли місце перебування особи, щодо якої винесена постанова про притягнення її в справі як обвинуваченого, не встановлене, слідчий оголошує її розшук. На момент оголошення хлопців в розшук, їх не повідомили про те, що вони притягуються в якості обвинувачених – їхні підписи на постанові відсутні. Постанова про обрання запобіжного заходу до відома хлопців не доводилась. Крім того, на протязі тривалого часу, а саме з липня 2009р. по березень 2010р., жодні повістки та виклики до міліції на нашу адресу не надходили, тому від явки до міліції вони не ухилялись. Білик О.С. взагалі з 2005 року і до останнього пропрацював водієм у ТОВ «Перспектива», щоденно відвідував роботу, скажіть: як можна було оголосити його в розшук? Такі дії правоохоронців були необхідні для того, щоб виставити підсудних у якомога гіршому світлі перед судом.
25.03.2010р. після допиту Погана І.І. в якості обвинуваченого, була проведена очна ставка з усіма учасниками по даній справі. В ході проведення очної ставки Поган з’ясував, що потерпілий Стешенко О.І. та свідки з його боку, докорінно змінили свої первинні показання. Свідків Сидорчук С.В. допитав лише з боку зацікавленої сторони Стешенка О.І. Всі хто свідчив на користь Стешенка О.І. є або його близькими родичами, або перебувають з ним у близьких дружніх стосунках. Крім того, свідчення які ними були дані зараз повторно, докорінно відрізняються від попередніх січневих, тих, які свідки давали безпосередньо після події 21.01.2009р. Стешенко О.І. залучив у справу всіх вищеперерахованих людей для «викачки» грошей з наших сімей. Пройшовши ретельну консультацію з правоохоронцями вони розуміли, що однієї «хуліганки» буде замало, щоб отримати великі гроші, потрібно щось більш вагоме, з «солідним строком», таке як угон автомобіля, головне – залякати. Зібрав свою сім’ю і дав чіткі вказівки, що їм потрібно говорити міліції та в суді. В ході очної ставки чітко просліджувався той факт, що усі свідчать за попередньою змовою, в інтересах Стешенка О.І. і слідство їм у цьому сприяє. Тому, майже з жодним протоколом очної ставки Поган не погодився, про що було зроблено відповідні доповнення та поправки у порядку ч. 4 статті 173 КПК України.
Потерпілий від угону автомобіля Личко О.О. розповідав жителям нашого села, як він працював на тракторі у полі, до нього приїхав його зять – Стешенко О.І. та якийсь слідчий і дали йому підписати бумаги. Він запитав: «Що це?», нащо ті відповіли: «Це твоя заява про угон автомобіля та нанесення тобі тілесних ушкоджень». Сам же Личко О.О, нічого не хотів писати, оскільки знав, що автомобіль ніхто не трогав і на ньому немає жодного відбитку пальців.
Проводячи очну ставку, Сидорчук С.В. не викликав безпосереднього свідка з боку обвинувачених – Романець Ірину Йосипівну, яка давала свідчення у цій справі з самого початку і яка може засвідчити їх непричетність до угону автомобіля.
З усього вищевикладеного вбачається, що слідство проводилось упереджено та необ’єктивно, а дії слідчого спрямовані не на з’ясування всіх обставин справи, а для створення для хлопців негативних наслідків.
В матеріалах справи є багато рапортів співробітників міліції, де зазначено, що встановити осіб, причетних до угону автомобіля не вбачається можливим. А коло свідків даної події навіть ніхто й не встановлював, оскільки свідок – Бабенко П.І. проживає прямо напроти будинку № 111 по вул. Леніна, де відбулася бійка. Органами досудового слідства не в повній мірі були проведені оперативно-розшукові заходи, точніше – ці заходи були проведені так як їм потрібно було.
Як же органи досудового слідства розбирались, якщо навіть сусідів не допросили, адже це село, і тут завжди всі бачать що відбувається навколо. Бабенко Петро Іванович пояснив, що він мав усну розмову з якимось міліціянтом, однак письмово нічого не фіксувалось. ЧОМУ??? Та тому, що свідчення гр. Бабенка прямо ведуть до спростування версії угону автомобіля, а цього в жодному разі не можна допустити.
Так само і допрошена на досудовому слідстві гр. Романець І.Й. дала свідчення поверхнево, а саме лише стосовно вуличної бійки. Як бачимо, тема про угон автомобіля, про місце перебування автомобіля, слідчими не зачіпалась, оскільки це не відображено у протоколі допиту (л.с. 122 Т.І). ЧОМУ??? Та тому, що свідчення гр. Романець можуть спростувати версію угону автомобіля. Крім того, Романець І.Й. повідомила, що коли проводився її допит, слідчий пропонував їй написати, що вона була в капюшоні, і в темноті нікого не бачила, так як пішла додому, мовляв нащо це все їй: неодноразові поїздки до м. Нікополь, спочатку до міліції, потім до суду. Однак Романець І.Й. давала свої пояснення раніше, які містяться у відмовному матеріалі, де чітко зазначала, що коли вона з Поганом І.І. підійшла до буд. 111, машина стояла за двором.
ВИСНОВОК: досудове слідство не здійснювало допит тих свідків, які б могли підтвердити невинність хлопців в угоні автомобіля.
Виявивши упередженість досудового слідства Поган І.І. звернувся за захистом своїх прав до Нікопольської міськрайонної прокуратури зі скаргою на неправомірні дії співробітників міліції (копія додається) та з клопотанням про закриття справи, однак на свою скаргу відповіді та реагування він не отримав, а клопотання було залишене без задоволення у зв’язку з тим, що справу вже направлено до суду.
В Нікопольському міськрайонному суді суддя – Поліщук Р.А. також зайняв позицію органів досудового слідства. Явних процесуальних порушень суддя не допускав, але знову ж таки: істину ніхто не намагався встановити.
Без законних на те підстав не був допитаний свідок – Романець І.Й.
Гр. Кашлюченко, неодноразово звертався до суду, з репліками: чому тут ці підсудні, куди поділися Печений П.П., Шевченко В. (кличка — Ашот), Овчар Ю., Пілюгін Є. (ці прізвища також фігурують в протоколах допиту свідків та потерпілих). На його звернення суддя відповідав, що матеріали по цим особам виділені в окреме провадження і ними займається міліція.

Чому суддя не викликав названих осіб до суду хоча б в якості свідків???

Навіщо їх виділяти в окреме провадження, адже після того як Погана, Білика, Чернобука та Коваленка засудили, слідство вже не буде займатися ніким іншим, так як винні встановлені та покарані ???

Суд не розібрався: можливо підсудні понесли покарання за когось іншого, що на сьогодні так часто має місце???

З того, як суддя проводить судові засідання засуджені чітко вбачали, що суд як і органи досудового слідства повністю на боці потерпілих. Тоді, підсудні звернулися до потерпілих з проханням припинити їх паплюжить та обмовлять, видумувати те, чого насправді небуло, мається на увазі угон автомобіля.
Стешенко О.І. погодився сказати в суді правду, якщо отримає гроші. Засуджені повністю виплатили Стешенку О.І. суму згідно його позовних вимог. Та коли в судовому засіданні потерпілі почали говорити правду: що можливо навіть автомобіль Личко О.О. залишив біля воріт за двором, що всі вони були добре випивші і що бачили вони зовсім інших осіб: Печеного П.П., Шевченка В. (кличка — Ашот), Овчара Ю., Пілюгіна Є. та інших, суд розцінив такі показання як спробу допомогти підсудним уникнути покарання.
Вироком Нікопольського міськрайонного суду від 09.12.2011р. по справі № 1-79/11(суддя – Поліщук Р.А.) Поган Іван Іванович, 09.06.1988 р.н., Білик Олександр Сергійович (12.11.1981р.н.), Коваленко Андрій Олександрович (27.11.1984р.н.), Чернобук Іван В’ячеславович (19.10.1987р.н.) були визнані винними у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 289 та ч. 2 ст. 296 КК України і призначене покарання:
— по ч. 2 ст. 296 КК України – 5 років позбавлення волі без конфіскації майна;
— по ч. 2 ст. 289 КК України – 4 роки позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань всім призначене покарання в виді 6 років позбавлення волі без конфіскації майна з відбуванням покарання у кримінально-виправній установі.
На вирок з проханням скасувати його як занадто суворий, і таке велике покарання не відповідає особам засуджених, подали апеляційні скарги:
— захисники та адвокати в інтересах засуджених;
— прокурор;
— всі потерпілі.
06.03.2012р. ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області залишено без змін.
Судове засідання апеляційного суду тривало буквально 15 хвилин. Прокурор – Грамма О.А. категорично не підтримала апеляцію прокурора Тостика А.В. і наполягала на залишенні вироку без змін. Прокурор Грамма О.А. сліпо виконувала свої функції обвинувачення не намагаючись при цьому щонайменше – розібратися. Для нас залишається загадкою, хто та чому є так зацікавлений в тому, щоб наші чоловіки провели 6 років життя за гратами.
Шановний Богдане Станіславовичу! Історія, яку ми розповіли – то є крик нашої душі, оскільки ми, жінки засуджених, залишились з малолітніми дітьми на руках. Діти зараз дуже потребують батьківської турботи та піклування, як жінці самій поставити дитя на ноги, отримуючи 130 грн. в місяць (виплата на дітей, віком до 3 років)?
Зараз все село Покровське перебуває у шоковому стані, ніхто досі не може повірити в те, що НОРМАЛЬНІ хлопці, порядні сім’янини, добросовісні працівники, отримали такий вирок. Скільки в нашому селі скитається безробітної молоді, яка взялася за чарку та виживає за рахунок крадіжок по дворах. Ми маємо можливість на власні очі спостерігати, як майже не кожні вихідні наша сільська молодь біля будинку культури з’ясовує стосунки між собою, і зачасту з кулаками, але якби за це кожному давали по 6 років, то вся наша молодь трималася б у місцях позбавлення волі. Звісно наказувати це треба, але ж не ламати долі молодим нормальним людям.
Виходить, що наша міліція безпроблемно може з будь-якої порядної людини зробити злісного злочинця??? Дуже прикро, що насьогодні в нашій країні ті, кому місце на лаві підсудних, називають себе правоохоронцями і по-суті, саме вони вершать долі простих людей, які намагаються просто ЖИТИ: працювати на мінімальну зарплату, обробляти свої присадибні ділянки, піклуватись про дружину та ростити сина.
В які двері нам ще стукати, щоб нас почули.
Те, що довелося хлопцям помахати кулаками не тягне на 6 років життя, адже зараз наше гуманне правосуддя навіть за вбивство скільки не дає. Ми їздимо до своїх чоловіків в СІЗО і з нас відверто сміються, мовляв вперше бачимо щоб за таке – 6 років.
Ми звісно не виправдовуємо своїх чоловіків за «мордобій», але ж угон автомобіля – то ж чистої води фальсифікація.

Ніхто, ані слідчі, ані судді, не прийняли до уваги те, що наші чоловіки:
— не є соціально небезпечною особистістю;
— раніше не судимі;
— працюють як на роботодавців, так і на своїх присадибних ділянках;
— мають сім’ю: дружину та малолітніх дітей;
— користується повагою серед односельців, про що свідчать додані до справи характеристики з Покровської сільської ради.

Дана судова справа набрала розголосу на всю Дніпропетровщину: більшість адвокатів відмовляється працювати з батьками засуджених, мовляв касація нічого вам не дасть – бо за всім цим стоять впливові люди. Хто вони — ми не знаємо. Однак, сподіваємось, що у Верховному суді України за справу візьмуться справжні судді та прокурори: ті, що не забули свою присягу і не продають свою совість ні за які гроші. Чи може це ілюзія та наша наївність і насьогодні правосуддя перетворилося на сполошний бізнес???

Шановний Богдане Станіславовичу! Ми сподіваємось, що наше звернення не залишить Вас байдужим до беззаконня та свавілля, яке чинять наші правоохоронні органи на місцях.

Ми ознайомилися з Вашою особистою історією боротьби з правоохоронною та судовою системами і схиляємо голови перед такою відвагою.
Дуже просимо Вашої поради: що нам робити далі? Чи можна ще щось змінити, чи змиритися та чекати своїх чоловіків додому через 6 років?

Нам всі говорять: «Ніхто Ваші скарги не буде навіть читати, не тратьте час та нерви». А ми ВІРИМО І НАДІЄМОСЬ, ЩО НАС ПОЧУЮТЬ!

Сподіваємось на Вашу допомогу, завчасно Вам дуже вдячні.

З повагою,
Поган Л.В.

Білик Я.С.

Коваленко Н.Д. 24.04.2012р.